<<
>>

8.3. Суть фінансово-економічної безпеки державного підприємства

Висока криміналізація сучасного суспільства різко загострила проблему забезпечення фінансово-економічної безпеки переважної більшості державних суб'єктів госпо-дарювання вітчизняної економіки.
Виникла потреба в ме-ханізмі мобілізації й оптимального управління корпора-тивними ресурсами суб'єктів господарювання для захисту здійснюваного ними бізнесу від протиправних намагань зловмисників.

Вагомий внесок в інтерпретацію і вирішення різних аспектів зазначеної проблеми зробили праці вітчизняних учених і публіцистів.

Економічна безпека підприємства — це такий стан корпоративних ресурсів і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково- технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам.

Серед функціональних складових належного рівня економічної безпеки фінансова складова вважається провідною та вирішальною, оскільки за ринкових умов господарювання фінанси є двигуном будь-якої економічної системи.

У процесі забезпечення фінансової безпеки спочатку оцінюються загрози економічній безпеці державного підприємства, що мають правовий характер і включають:

внутрішні негативні дії (неефективне фінансове планування та управління активами; малоефективна ринкова стратегія; помилкова кадрова і цінова політика);

зовнішні негативні дії (спекулятивні операції на ринку цінних паперів; цінова та інші форми конкуренції);

форс-мажорні обставини (стихійне лихо, страйки, військові конфлікти) та обставини наближені до форс-ма- жорних.

У процесі оцінювання поточного рівня забезпечення фінансової складової підлягають аналізу:

фінансова звітність і результати роботи підприємства — платоспроможність, фінансова незалежність;

конкурентний стан підприємства на ринку — частка ринку, якою володіє суб'єкт господарювання; рівень засто-совуваних технологій та менеджменту;

ринок цінних паперів підприємства.

У сучасних умовах важливою передумовою економічної безпеки державних підприємств є його екологічна безпека. Останню можна оцінити за допомогою так званих екологічних паспортів.

В Україні потрібен закон про екологічні паспорти. Всі підприємства мають бути паспортизовані. Ще 17 років тому розпочалася активна робота з екологічної паспортизації підприємств України, яка тривала кілька років у всіх союзних республіках. Початок цієї роботи поклала постанова Верховної Ради СРСР "Про невідкладні заходи з екологічного оздоровлення країни" від 27 листопада 1989 р. Передбачалося протягом 1990—1991 рр. провести екологічну паспортизацію всіх діючих підприємств і екологічно небезпечних об'єктів, за резульатами якої розробити конкретні плани оздоровлення екологічної обстановки. Аналогічні рішення були ухвалені за всім ієрархічним ланцюжком органів державного управління, до обласного рівня. 1. Певною мірою ця діяльність була спробою створити в умовах планової економіки СРСР певний аналог ринкового механізму, що здобував у цей час дедалі більше визнання на Заході у формі створення систем екологічного менеджменту й аудиту — СЕМА. Впровадження СЕМА на підприємствах давало компаніям низку конкурентних переваг та можливість отримання подвійної вигоди: екологічної й економічної. Перший етап упровадження СЕМА полягав у проведенні екологічного обстеження виробничого об'єкта, що й стало аналогом радянської паспортизації підприємств. Але завдання створення СЕМА в СРСР не ставилося.

1990 р. було прийнято державний стандарт СРСР ГОСТ 17.00.04—90 і розроблено методичні вказівки щодо заповнення та ведення екологічного паспорта промислового підприємства (ЕППП). З їх використанням протягом двох років було паспортизовано більшість підприємств України. Особливу увагу при цьому приділяли контролю якості заповнення ЕППП, яка, внаслідок вкрай обмежених термінів проведення цієї роботи і недостатньої кваліфікації більшості її виконавців, залишалася дуже низькою. Це й стало однією з причин висновку, зробленого Мінприроди України, про недоцільність продовження цієї роботи, про що було сповіщено всі зацікавлені сторони.

Головне, що ЕППП, як з'ясувалося, ніяк не впливав на виробничу діяльність підприємства.

Дані ЕППП це не лише тонни викидів, скидів та інші важливі й потрібні показники екологічної характеристики, а й оцінювання класу екологічної небезпеки (ЕН) підприємства, його впливу на оточення. Наприклад, найнебезпеч- ніші підприємства отримали перший клас ЕН, менш небезпечні — другий тощо, і так, до четвертого класу — цілком екологічно безпечного.

257

Це потрібно, щоб стимулювати підприємства до вжиття дійових заходів щодо зниження класу ЕН, а отже, і шкідливого впливу на природу. А для цього треба законодавчо запровадити підвищувальні коефіцієнти до тарифів зборів за забруднення довкілля залежно від класу ЕН. Чим небезпечніше підприємство, тим вищий скоригований коефіцієнтом тариф, а отже плата за забруднення.

9 7-660

Забезпечення фінансово-економічної безпеки є одним з основних принципів нормального функціонування підпри-ємства, реалізація якого передбачає використання ком-плексного науково-практичного системного підходу. Головний його зміст — це виявлення й усунення зовнішніх і внутрішніх загроз. Тому кожне підприємство має розробляти власну комплексну систему забезпечення фінансово- економічної безпеки. Діяльність щодо забезпечення безпеки на підприємстві спрямована на конкретні об'єкти і здійснюється за допомогою особливих засобів та методів відповідно до визначених принципів. Вона тісно пов'язана з діяльністю всіх функціональних ланок підприємства і має здійснюватися комплексно. Головна роль у цьому процесі належить службі безпеки. Фахівці служби безпеки покликані відстежувати економічну ситуацію на підприємстві, у його внутрішньому та зовнішньому середовищі, і вчасно реагувати на небезпечні, ризикові ситуації й загрози.

Враховуючи те, що Україна належить до 6-ої категорії держав за рівнем кримінальності (максимальний — 7-й), викликає здивування той факт, що до цього часу є великі компанії, які зводять систему своєї безпеки лише до охо- ронно-режимної діяльності. В ідеалі СБ повинна вирішувати набагато ширший спектр питань, починаючи від перевірки працівників, що влаштовуються на роботу, і закін-чуючи протидією криміналу. Досвід показує, що витрати на утримання такого підрозділу цілком виправдані.

До складу служби безпеки, як правило, входять чотири підрозділи: інформаційно-аналітичний, оперативний, охоронний і технічний. Специфіка кожного з них у наявності різнопрофільних спеціалістів. Однак, наприклад, добір працівників у відділ забезпечення інформаційного захисту чи охорони сьогодні в Україні складностей не викликає. Проте виявилося, що знайти професійного керівника внутрішньої служби безпеки досить непросто.

Іноді, замість організації власної СБ, краще (виходячи із завдань, особливостей бачення бізнесу та ін.) вдатися до послуг зовнішніх агентств.

<< | >>
Источник: М.І. КАРЛІН. ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ УКРАЇНИ. 2008

Еще по теме 8.3. Суть фінансово-економічної безпеки державного підприємства:

  1. 2.5. Проблеми економічної ефективності бюджетного вирівнювання в Україні
  2. 8.1. Особливості фінансів підприємств державного сектору
  3. 8.3. Суть фінансово-економічної безпеки державного підприємства
  4. 8.4. Державний захист фінансово-економічної діяльності державного підприємства
  5. 10.4. Місце і роль Контрольно-ревізійної служби у здійсненні державного фінансового контролю
  6. 11.2. Загрози фінансовій безпеці країни
  7. 10. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇ СТАТИСТИКИ
  8. 10.1. Система показників економічної та соціальної статистики
  9. 10.3. Система національних рахунків
  10. 18.3. Статистика інвестиційної діяльності
  11. Тема 8. Аналіз фінансових результатів підприємств
  12. Програмні питання для комплексної перевірки знань
  13. 9.4. Джерела статистичної інформації про фінансовий стан підприємств
  14. 4.3. Базові засади формування стратегій розвитку підприємства
  15. 14.3. Формування екологічного менеджменту
  16. 14.4. Впровадження системи екологічного менеджменту на підприємстві