<<
>>

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Група - це дві або більше осіб, які взаємодіють одна з одною так, що кожна особа здійснює вплив на інших та водночас перебуває під впливом інших осіб. Групи в організації створюються за різними ознаками і різними засобами.
Відповідно до цього визначають два основні типи груп: формальні і неформальні.

1. В організації можуть створювати різні типи формальних груп, які передбачають відповідні особливості управління ними.

2. Робоча (цільова) група включає співробітників, які спільно виконують одне завдання. Характерними рисами робочих груп є тимчасовий характер їх існування (до виконання завдання), а також їхня висока самостійність.

3. Управління неформальними групами повинно враховувати особливості неформальних груп і фактори, які впливають на їхню діяльність. Особливостями неформальних груп є соціальний контроль, опір змінам і наявність неформальних лідерів.

4. Кожна група, як формальна, так і неформальна, проходить певні етапи формування: орієнтацію, конфлікт і виклик, спілкування, ілюзію, розчарування, сухвалення.

5. Вихідним пунктом моделі групової поведінки є визнання впливу факторів зовнішнього середовища на групову поведінку. Це означає, що групи не функціонують ізольовано - вони тісно пов'язані зі своїм зовнішнім середовищем.

6. Організація являє собою систему взаємодіючих груп. Формальні групи об'єднуються і взаємодіють у рамках організаційної структури. Неформальні групи спроможні проникати одна в одну й у формальні групи. Що краще керівництво усвідомлює цей взаємозв'язок, то ефективнішою може бути ця система управління організацією.

7. Ефективність управлінського лідерства ґрунтується на результативності діяльності лідера у формуванні та управлінні командами.

8. Команда - це особливий різновид невеликої групи, якій властиві особливі риси, що визначають ефективність її діяльності. Ефективність командної роботи оцінюють за трьома показниками: ступенем ефективності кожного з членів команди у виконанні закріплених за ним функцій і соціальних ролей; ступенем ефективності команди як сукупності індивідів; ступенем ефективності взаємодії команди із зовнішнім середовищем.

9. Основу командоутворення становлять принципи командної роботи: принцип колективного виконання роботи, принцип єдиної для команди форми стимулювання (оплати) за кінцевий результат, принцип високого стимулу команди за кінцевий результат, принцип автономного самовряду­вання команди, принцип підвищеної виконавської дисципліни, принцип добровільності входження в команду.

10. Розвиток інформаційних технологій і глобалізація бізнесу зумовили виникнення нових підходів до організації роботи в командах. Зміни, викликані інформаційно-комунікативними технологіями, сприяли виникненню нових бізнес-структур, які за допомогою мережі Інтернет можуть встановлювати партнерські відносини. Однією з форм віртуальної організації є віртуальна команда. Віртуальні команди складаються з людей і організацій із різних географічних регіонів, які об'єднуються за допомогою сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій.

11. Глобальні команди - це віртуальні організації, які об'єднують людей із різних країн, різних національностей, їхня діяльність може охоплювати декілька держав. Глобальні команди поділяються на дві категорії: інтеркультурні; віртуальні глобальні команди.

12. Ефективне управління командами вимагає від керівника організації проведення послідовних змін процедури ухвалення рішень, розподілу повноважень і відповідальності, виконання завдань. У менеджменті виділено такі етапи діяльності керівника в процесі створення команд: попередній етап; етап формування команди; етап управління командою чи командами.

13. Виділено п'ять основних методів управління командами: метод катарсису; метод конфронтації; метод рекомендацій; метод теоретичного обґрунтування.

14. Для досягнення мети управління командною роботою слід превентивно ідентифікувати конфлікти, які виникають серед учасників групи. Конфлікт визначається як відсутність згоди між двома (або більше) сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Основним негативним боком конфлікту є заважання задоволенню потреб як окремої особи, так і колективу загалом. Управління конфліктами - це застосування стратегій для того, щоб виправити несумісності. Основними причинами конфлікту є: обмеженість ресурсів; взаємозалежність завдань; відмінності в цілях, уявленнях і цінностях, манері поведінки, рівні освіти; рівень комунікацій.

<< | >>
Источник: Стахів О. Г., Явнюк О. І., Волощук В. В.. Основи менеджменту: Навчальний посібник. / За наук. ред. док. екон. наук, проф. М. Г. Бойко. - Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», - - 336 с .. 2015

Еще по теме ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ:

  1. Розділ 1. Поняття та предмет римського приватного права
  2. Розділ 2. Джерела римського права
  3. Розділ 3 . Особи
  4. Розділ 4. Сімейне право
  5. Розділ 5. Захист прав. Позови
  6. Розділ 6. Загальне вчення про речове право
  7. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  8. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  9. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  10. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  11. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  12. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  13. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  14. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  15. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  16. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  17. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  18. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ
  19. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ