<<
>>

3.2. Класифікація управлінських рішень

Ухвалення і реалізація управлінських рішень вимагає високого професіоналізму і відповідних соціально- психологічних якостей особистості, відповідальності, системності та організованості менеджера.
Управлінські рішення, які ухвалює менеджер підприємства, класифікують за такими ознаками:

1. За сферою охоплення:

• загальні (стосуються всієї організації);

• часткові (стосуються конкретних департаментів, підрозділів, служб або проблем).

2. За тривалістю дії:

• стратегічні (перспективні);

• тактичні (середньострокові);

• оперативні (короткострокові).

Стратегічні рішення мають важливе значення для майбутнього розвитку організації. Вони визначають напрямки спеціалізації, обсяги виробництва, кадрову і технологічну політику, перспективи економічного і соціального розвитку трудового колективу, встановлюють взаємодію підрозділів та ін. Ці рішення ухвалює вище керівництво організації після всебічного аналізу відповідної інформації.

Тактичні рішення пов'язані з конкретною розстановкою сил і ресурсів у кожний період (рік, сезон, технологічний процес тощо). Ці рішення ухвалюють у структурних підрозділах менеджери в межах своїх повноважень. Вище керівництво тільки консультує і контролює, надає потрібну допомогу.

Оперативні рішення мають короткостроковий характер. Вони носять регулювальну спрямованість і виникають у тих випадках, коли порушується хід виробничого процесу через будь-які непередбачені внутрішні або зовнішні обставини. Ситуація, в якій виникає потреба ухвалити оперативне рішення, вимагає негайних результативних дій менеджера. Розробка і виконання тактичних і оперативних рішень займають основну частину робочого часу менеджера.

3. За рівнем ухвалення:

• вищий (інституційний) рівень управління;

• середній (управлінський) рівень управління;

• нижчий (технічний або оперативний) рівень управління.

4. За функціональним змістом:

• координаційні,

• активізаційні;

• контролювальні.

Координаційні рішення мають оперативний характер і обмежений час для виконання. Активізаційні рішення носять мотиваційний характер (зарплата, нагороди, посада). Контрольовані рішення направлені на оцінку/аналіз робочого процесу та підлеглих.

5. За характером поставлених завдань:

• організаційні рішення;

• компромісні рішення.

Організаційні рішення - це вибір рішень, який повинен зробити керівник під час виконання обов'язків, зумовлених займаною посадою. Мета організаційних рішень - забезпечити перспективний розвиток організації. Організаційні рішення діляться на дві групи: запрограмовані і незапрограмовані.

Організаційні запрограмовані рішення. Це рішення, які обумовлюються обставинами і постійно повторюються. Вони пропонують набір стандартних дій, вимагають від керівника інструктажу, стимулювання і контролю.

Керівник повинен бути впевнений, що процедура ухвалення рішень правильна, і вміти вчасно рішення відкоригувати. Ухвалення організаційних запрограмованих рішень забезпечує значну економію часу, як правило, такі рішення ухвалюють оперативно, і вони знижують ймовірність помилок.

Організаційні незапрограмовані рішення викликані новими або невідомими обставинами, факторами та ситуаціями. Керівники мають безліч варіантів управлінських рішень, оскільки заздалегідь неможливо скласти конкретну послідовність потрібних кроків. Менеджер повинен розробити процедуру, процес ухвалення рішень. Це можуть бути рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо. Незапрограмовані рішення пов'язані з унікальними ситуаціями, пропонують нестандартні дії та вимагають від керівника часу для дослідження проблем, розробки альтернатив, вибору варіантів та навчання підлеглих.

Компромісні рішення врівноважують суперечності, що виникають в процесі діяльності компанії. Кожне рішення, що стосується всього підприємства, може мати негативні наслідки для інших його частин (відділів, департаментів).

Ухвалення управлінського рішення пов'язано з компромісом, це психологічний процес, де використовують не тільки логіку, а й емоції і почуття.

6. За способом обґрунтування:

• інтуїтивні рішення;

• рішення, які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках);

• раціональні (аналітичні) рішення;

• альтернативні рішення.

Інтуїтивні рішення базуються на відчуттях менеджера у правильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість рішення визначають особисті якості менеджера. їх ухвалюють за умови, що є досвід роботи і бракує часу для розв'язання проблеми. Недоліком цих рішень є відсутність гарантії успіху. 80% керівників визнають, що використовують у своїй роботі неформальну комунікацію та інтуїцію.

Рішення, які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках) - це вибір, зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо ухвалює менеджер, то вони формуються швидко і без значних витрат. Але такі рішення можуть призвести до не сприйняття нової альтернативи.

Раціональні (аналітичні) рішення ґрунтуються на всебічному науковому аналізі з урахуванням технічних, економічних та організаційних факторів, досконалому дослідженні проблеми. Раціональні рішення обґрунтовані об'єктивними аналітичними процесами. Недоліком таких рішень можуть бути великі затрати часу та засобів.

Альтернативними називають рішення, які мають декілька варіантів розв'язання проблеми з допустимими наслідками. Такі рішення можуть бути безальтернативні, бінарні, багатоваріантні та інноваційні. Безальтернативні рішення - це такі, які мають лише один прийнятний і зрозумілий варіант дій. Бінарні передбачають два протилежні варіанти дій. Багатоваріантні штучно складаються з елементів, які підходять і як раніше було відкинуто. Інноваційні рішення формують принципово новий варіант розв'язання проблеми/ ситуації.

7. За способом ухвалення рішення поділяються на такі групи:

• одноособові (ухвалення рішення залежить від однієї людини);

• колегіальні (розробляє група фахівців, а ухвалює відповідна група менеджерів);

• колективні (ухвалюють загальні збори).

Рішення можна класифікувати також за об'єктами і суб'єктами управління; соціальною значущістю цілей і завдань; залежно від стадії процесу управління, на якій їх ухвалюють, ступеня деталізації вказівок, що в них містяться; обов'яз­ковості виконання; наявності кількісних і якісних характеристик та ін.

8. За рівнем ієрархії управління, на якому ухвалюють ті чи інші рішення, їх можна поділити на :

• рішення, які ухвалюють на рівні організації;

• рішення, які ухвалюють на рівні структурного підрозділу;

• рішення, які ухвалюють на рівні первинного трудового колективу.

Рішення, які ухвалюють на рівні підприємства, є компетенцією топ-менеджера або загальногосподарського органу управління. Такі рішення мають загальний характер і стосуються всієї організації. А якщо виникає потреба ухвалити рішення за якоюсь конкретною функцією управління, то їх ухвалюють відповідні спеціалісти. Ухвалюючи рішення, вони обов'язково інформують про нього менеджера. Коли рішення спеціаліста зачіпає інтереси інших підрозділів і вони можуть впливати на кінцеві результати діяльності організації загалом, то вони підлягають попередньому узгодженню з керівником організації.

Управлінські рішення на рівні структурного підрозділу ухвалює його керівник (менеджер) у межах делегованих йому повноважень у тому разі, коли для їх виконання є достатні ресурси підрозділу. Коли наявних ресурсів або наданих повноважень недостатньо, менеджер вносить свою пропозицію на розгляд вищого керівництва.

На кожному рівні управління керівники ухвалюють рішення у межах своїх повноважень, передбачених своїми посадовими інструкціями. Тільки в цьому випадку може бути встановлено чітку відповідальність керівників і підлеглих працівників за ухвалені рішення та їх виконання.

Загальне правило полягає в тому, що управлінські рішення ухвалюють на тому рівні управління, де виникає потреба їх ухвалити відповідно до повноважень, передбачених посадовими інструкціями, які затвердив вищий керівник.

9. За функціональними ознаками відрізняють такі управлінські рішення:

• адміністративні;

• економічні;

• технологічні;

• технічні та ін.

10. За ступенем структурованості є такі управлінські рішення:

• структуровані;

• слабоструктуровані;

• неструктуровані.

11. За ступенем повноти інформації управлінські рішення діляться на ухвалені в умовах:

• визначеності;

• невизначеності;

• ризику.

Узагальнюючи наведені вище класифікаційні ознаки управлінських рішень, можна зазначити, що їх класифікація потрібна, щоб визначити загальні і специфічні підходи до розробки, реалізації й оцінки управлінських рішень для підвищення їх якості та ефективності управління.

Класифікація рішень дає змогу впорядкувати їх і виявити загальні закономірності та характерні особливості, властиві окремим їх різновидам. Для кожного виду рішень розробляють систему інформації, що орієнтує менеджера у підготовці рішень, виборі кращого варіанта ухваленого і реалізованого рішення.

<< | >>
Источник: Стахів О. Г., Явнюк О. І., Волощук В. В.. Основи менеджменту: Навчальний посібник. / За наук. ред. док. екон. наук, проф. М. Г. Бойко. - Івано-Франківськ, «Лілея-НВ», - - 336 с .. 2015

Еще по теме 3.2. Класифікація управлінських рішень:

  1. § 1. Поняття та класифікація речей у римському праві
  2. § 2. Класифікація зобов'язань із деліктів
  3. 3.2. Класифікації та групування
  4. 10.2. Класифікації та групування в економічній і соціальній статистиці
  5. 11.3. Бюджетна класифікація — основа групування доходів і витрат державного бюджету
  6. 15.3. Класифікація і групування у статистиці страхової діяльності
  7. 16.2. Класифікація і форми інвестицій
  8. 2.3. Бюджетні класифікації
  9. 15.1. Поняття і класифікація облігацій
  10. ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ
  11. ТЕМА 11. ПРОЦЕС ВИРОБЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
  12. ТЕМА 15. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ
  13. Практичне заняття 12. ПРОЦЕС ВИРОБЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
  14. 3.1. Сутність управлінських рішень
  15. 3.2. Класифікація управлінських рішень