<<
>>

9.3 ЦІЛЬОВІ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІС­ТЮ ТА РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ

Для цілеспрямованого впливу на підвищення ефективності дія­льності організації, необхідно мати чітке уявлення про чинники, що

визначають її рівень.

Виділяють три групи взаємообумовлених чинників ефективнос­ті організації [3]:

1) загальносистемні чинники, що визначають передумови ефек­тивного функціонування організації, до яких належать: ступінь реалі­зації принципів діяльності організації, організаційна культура, обгрун­тованість системи прийняття і оцінки організаційних рішень, наявність організаційного механізму, що здійснює координацію і забезпечує взаємозв'язок бізнес-процесів;

2) зовнішні чинники обмеження діяльності організації, обумов­лені вимогами зовнішнього середовища, обмеженням інвестиційних ресурсів;

3) чинники управління розвитком організації - наявність про­грами розвитку організації, забезпеченість організаційними ресурсами.

За значимістю та силою впливу окремих чинників можна виді­лити такі, що найбільш істотно впливають на ефективність організації. Ці чинники називають критичними. Ефективність організації переваж­но визначається саме критичними чинниками, що вимагає їх змістово­го аналізу.

Розглянемо більш детально наведені чинники.

Принципи діяльності організації є основою побудови її системи менеджменту. їх реалізація дає змогу підвищити ефективність за раху­нок узгодження і упорядкування зв'язків основних елементів і процесів організації, а також зв'язків із зовнішнім середовищем.

Принципи побудови ефективної системи менеджменту різняться для підприємств різного масштабу діяльності та ринкової орієнтації (таблиця 9.2).

Організаційна культура є чинником, що дає можливість органі­зації опосередковано впливати на ефективність управлінських рішень. Насправді, існує тісна взаємозалежність між культурою організації та успіхом її діяльності. Усі успішні організації разом із чітким уявлен­ням про стратегію свого розвитку, гнучкою організаційною структу­рою і висококваліфікованими співробітниками володіють сильною культурою і особливим стилем, які разом сприяють досягненню висо­кої ефективності організації.

При виникненні проблем в організаціях з розвиненою культурою її співробітники здатні оперативно ухвалювати потрібні організаційні рішення, оскільки основоположні цінності орга­нізації визначені, зрозумілі та сприймаються всіма працівниками.

Розмір підприємства

Ринок збуту Принципи
Мале Локальний (місцевий) - пріоритет споживача (надійне обслуговування, зручність, якість);

- висока швидкість роботи;

- невисокі ціни;

- ототожнювання співробітників із компанією, кожен працівник — це частина підприємства;

- постійний пошук альтернативних видів діяльності фірми;

- застосування новітніх способів мотивації праці;

- здійснення програм довготривалого професійного розвитку найкращих працівників

Середнє Національний (внутрішній) - орієнтація на перспективу розвитку і високі стан­дарти діяльності;

- кожний працівник має відповідати за результати діяльності підприємства;

- реальна оцінка ситуації на ринку;

- децентралізація управління організацією і зрос­тання кількості працівників, що залучаються до створення і прийняття управлінських рішень;

- розширення і поглиблення зв'язків підприємства із зовнішнім середовищем;

- готовність кожного члена підприємства до постій­них інновацій і динамічного розвитку;

- застосування новітніх способів мотивації праці, у тому рахунку через задоволення потреб у визнанні та успіху;

- соціальна відповідальність перед клієнтами та споживачами за результати своєї діяльності

Велике Міжнародний (зовнішній) - концентрація зусиль на конкретних та головних напрямах діяльності;

- кожен крок вперед має бути чітко прорахований з урахуванням особливостей міжнародного ринку;

- постійний моніторинг потреб споживачів та їх забезпечення;

- орієнтація діяльності підприємства на інтереси усіх зацікавлених груп;

- дотримання етики та корпоративний розвиток компанії;

- дотримання міжнародних стандартів з якості продукції

Наявність організаційного механізму здійснює координацію і забезпечує взаємозв'язок часткових процесів.

Організаційний механізм характеризує відносини, які встановлюються і підтримуються між структурними підрозділами у процесі діяльності, а також форми про­яву цих відносин, система організаційних норм і процедур. Наявність організаційного механізму дає змогу здійснювати цілеспрямовану роботу із упорядкування зв'язків і підвищення ступеня узгодженості процесів та робіт. Якщо зі зміною вимог зовнішнього середовища чис­ло і характер взаємозв'язків елементів організації змінюється за умови збереження або підвищення організованості, то можна говорити про високу ефективність функціонування організації.

Вимоги зовнішнього середовища характеризують суспільні пот­реби, конкретизовані у властивостях продукту організації, а також обмеження, пов'язані із впливом зовнішнього середовища. Ці вимоги необхідно враховувати під час формування організаційних цілей і вибору шляхів їх досягнення. Якщо цього не відбувається, організація втрачає суспільну спрямованість і виступає як закрита система, що реалізовує свої власні цілі.

Обмеження інвестиційних ресурсів як чинник ефективності ор­ганізації визначає можливість досягнення кінцевого результату, адек­ватного поставленим цілям, з використанням наявних фінансових мо­жливостей. У разі, якщо організаційні проекти не мають необхідної фінансової підтримки, вірогідність їх практичної реалізації та отри­мання ефекту (а це визначальна умова ефективності) незначні.

Забезпеченість організаційними ресурсами. Ресурси організації характеризують засоби організаційної діяльності. До складу цих засо­бів належать працівники, а також інформація, технічні засоби, інвес­тиції, що використовуються у практичній діяльності. Висока ефектив­ність функціонування організації можлива за наявності необхідних ресурсів і зниження витрат на отримання необхідних результатів.

Програма розвитку організації виконує функції планування, ко­нтролю і регулювання її діяльності. Від того, наскільки досконалими є методи планування та управління процесом розвитку організації, об­грунтовані напрями організаційної діяльності та чітко сформульовані цілі розвитку, суттєво залежить вирішення проблеми підвищення ор­ганізаційної ефективності [3].

Програми управління ефективністю та розвитком організації ба­зуються на визначених концепціях, до яких відносять:

- цільова концепція;

- системна концепція;

- концепція балансу інтересів;

- функціональна концепція;

- композиційна концепція.

Цільова концепція управління ефективністю - це концепція, від­повідно до якої діяльність організації спрямована на досягнення ви­значених цілей, а ефективність управління характеризує ступінь дося­гнення поставлених цілей.

Не зважаючи иа свою привабливість та зовнішню простоту, за­стосування цільової концепції пов'язане із низкою проблем:

1) досягнення цілі не завжди є легко вимірюваним;

2) організації здебільшого намагаються досягти декількох цілей, частина з яких суперечлива за змістом (досягнення максимального прибутку - забезпечення максимально безпечних умов роботи);

3) спірним є існування загального набору «офіційних» цілей (складність досягнення згоди серед менеджерів щодо конкретних цілей організації).

Системна концепція управління ефективністю - це концепція, відповідно до якої на результати діяльності організації впливають як внутрішні чинники, так і чинники зовнішнього середовища, а ефекти­вність управління характеризує ступінь адаптації організації до зовні­шнього середовища.

Будь-яка організація - це частина більш великої системи, тому для успішного функціонування має прилаштовуватись до вимог зов­нішнього оточення.

Системна концепція організації акцентує увагу на двох важли­вих аспектах:

1) виживання організації залежить від її здатності адаптуватися до вимог середовища;

2) для задоволення цих вимог повний цикл «входи - процес - виходи» повинен знаходитись у центрі уваги керівництва.

Концепція управління ефективністю на основі досягнення «ба­лансу інтересів» - це концепція, відповідно до якої діяльність органі­зації спрямована на задоволення очікувань, сподівань і потреб (інте­ресів) усіх індивідуумів і груп, які взаємодіють в організації та з орга­нізацією.

Визначення ефективності управління за концепцією досягнення «балансу інтересів» грунтується на вимірюванні ступеня задоволення потреб всіх груп, зацікавлених у результатах діяльності організації.

Головним критерієм оцінки ефективності управління за цією концеп­цією є досягнення балансу інтересів усіх зацікавлених у результатах діяльності організації груп.

Функціональна концепція управління ефективністю - це конце­пція, відповідно до якої ефективність управління характеризує співс- тавлення результатів та витрат самої системи управління.

Першочерговим завданням у визначенні продуктивності управ­лінської праці у будь-яких одиницях є встановлення за кожною функ­цією управління загального обсягу роботи, який залежить від великої кількості різних факторів (розмір і структура виробництва, асортимент продукції, чисельність працюючих тощо) і змінюється зі зміною кож­ного з них.

Композиційна концепція управління ефективністю - це концеп­ція, відповідно до якої ефективність управління визначається ступенем впливу управлінської праці на результати діяльності організації в ці­лому.

Серед показників, що характеризують результат (ефект) діяль­ності організації, найбільш широко використовуються:

- продуктивність праці;

- розмір зниження собівартості продукції (послуг);

- обсяги приросту прибутку;

- обсяги реалізації продукції (послуг) тощо.

У межах композиційної концепції визначення ефективності управління досить широко використовуються показники економічнос­ті апарату управління:

- питома вага управлінців у загальній чисельності працюючих;

- питома вага фонду заробітної плати персоналу управління у загальному фонді оплаті праці;

- питома вага витрат на управління у собівартості продукції то-

У практичній діяльності доцільно використовувати будь-яку з наведених концепцій для управління ефективністю та розвитком орга­нізації або їх симбіоз залежно від ситуації та цільових орієнтирів.

<< | >>
Источник: Т. В. Назарчук, О. М. Косіюк. Менеджмент організацій : Навчальний посібник. - К.: «Центр учбової літератури», - 560 с.. 2015

Еще по теме 9.3 ЦІЛЬОВІ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІС­ТЮ ТА РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ:

  1. ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ
  2. ТЕМА 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ
  3. ТЕМА 2. ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ
  4. ТЕМА 3. ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ
  5. 11.2. Гендерний та інтелектуальний складники в менеджменті
  6. ДОДАТКИ
  7. ГЛОСАРІЙ
  8. 1.3 ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПІДСИСТЕМ МЕ­НЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЇ
  9. 1.4 МНОЖИННІСТЬ ПІДПОРЯДКУВАННЯ РЕЗУЛЬТА­ТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ: ПРОБЛЕМИ УЗГОДЖЕННЯ ПРІО­РИТЕТІВ ТА ІНТЕРЕСІВ УЧАСНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ
  10. 6.1 МОДЕЛІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ВІДКРИТОЇ СИСТЕМИ
  11. 6.2 РІЗНОВИДИ ТА КОМБІНАЦІЇ МОДЕЛЕЙ УПРАВ­ЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЯМИ
  12. 8.5 КОНЦЕПЦІЯ УПРАВЛІННЯ РИЗИКОМ
  13. 9.1 УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ТА РЕЗУЛЬТАТИВ­НІСТЮ: ОСНОВНІ ПІДХОДИ
  14. 9.3 ЦІЛЬОВІ КОНЦЕПЦІЇ УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІС­ТЮ ТА РОЗВИТКОМ ОРГАНІЗАЦІЇ
  15. Питання для самоконтролю