Аграрное право / Адвокатура (шпаргалки) / Административная деликтология / Административное право (шпаргалки) / Административное право Украины / Банковское право / Гражданский процесс / Гражданско-процессуальное право Украины / Гражданское право / Гражданское право России / Договорное право / Жилищное право России / Жилищное право Украины / Избирательное право / Коммерческое право / Конституционное право России / Конституционное право Украины / Криминалистика / Криминалистика (шпаргалки) / Криминальная сексология / Криминология / Муниципальное право России / Налоговое право / Нотариат / Охрана труда / Право Европейского союза / Правоведение, основы права / Правоохранительные органы / Римское право / Семейное право / Семейное право Украины / Сравнительное правоведение / Страховое право России / Судебная бухгалтерия / Судебная медицина / Судебная этика / Судопроизводство / Таможенное право / Таможенное право России / Теория государства и права / Теория государства и права (шпаргалки) / Транспортное право / Трудовое право России / Трудовое право Украины / Уголовно-процессуальное право Украины / Уголовное право (шпаргалки) / Уголовное право России / Уголовное право Украины / Уголовный процесс / Уголовный процесс (шпаргалки) / Финансовое право / Хозяйственное право России / Хозяйственное право Украины / Юридическая психология / Юридическая этика
<< Предыдушая Следующая >>

4.5. Склад злочину і кваліфікація злочину



Кваліфікація (від лат. qualificatio від дішіівц— який, якої якості + Гасегец— робити) злочину — найважливіша дія службової особи (дізнавача, слідчого, прокурора, судді), яка полягає у кримінально-правовій оцінці вчиненого суспільно небезпечного діяння. Це — встановлення у певному діянні всіх ознак конкретного складу злочину, передбаченого в КК.
Необхідними умовами правильної кваліфікації діяння є точне й повне встановлення всіх обставин його вчинення та досконале знання норм кримінального законодавства, законів і підзаконних актів, а також документів, що тлумачать норми КК, які застосовуються.
Кваліфікація злочину — це й процес, під час якого уповноважена на те службова особа встановлює відповідність всіх юридично значущих ознак вчиненого діяння відповідним ознакам певного складу злочину, передбаченого КК.
Процес кваліфікації має кілька етапів.
На першому етапі здійснюється повне й точне встановлення фактичних обставин вчиненого діяння, збір, дослідження й оцінка доказів у справі.
На другому етапі встановлюється норма Особливої частини КК, яка за попередньою оцінкою передбачає відповідальність за діяння, обставини якого були предметом дослідження.
На третьому етапі (він є підсумком процесу кваліфікації) зіставляються всі ознаки вчиненого діяння із ознаками складу діяння, передбаченого законом. Якщо в результаті такого співстав-лення буде встановлене повне співвідношення перших і других ознак, процес кваліфікації закінчується висновком про наявність у діянні особи складу відповідного злочину, що дає підставу для притягнення її до кримінальної відповідальності.
Зазвичай, на практиці всі етапи не мають чіткого розмежування у часі, але обґрунтований остаточний висновок, що має юридичну силу, може бути зроблений тільки після всебічного дослідження як матеріалів справи, так і норм законодавства.
Цей висновок знаходить свій відбиток у процесуальних документах: постанові про притягнення особи як обвинуваченого, обвинувальному висновку і у вироку.
Правила кваліфікації досить чисельні й різноманітні, їм надаватиметься постійна увага, особливо при вивченні Особливої частини курсу.
Тепер же зауважимо, що кваліфікація злочину фіксується у так званій формулі кваліфікації, яка є літерно-цифровим відображенням вчиненого й базується на нормах як Загальної, так і Особливої частини КК. У Загальній частині це статті 14, 15, 27, 28, 30 КК, у Особливій — практично всі статті, крім ст. 401 КК. Наприклад, формулою готування до квартирної крадіжки є: ч. 1 ст. 14 і ч. 3 ст. 185 КК. Формулою закінченого замаху на фіктивне підприємство, вчинене повторно, — ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 205 КК; організації вбивства з корисливих мотивів — ч. 3 ст. 27 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.
Отже, кваліфікація діяння є правовим обґрунтуванням кримінальної відповідальності та покарання особи, що вчинила злочин (або визнанням особи невинною). Для прийняття законних правових рішень у справі прийнятна тільки правильна кваліфікація діяння відповідними уповноваженими на те службовими особами. Помилка в кваліфікації діяння призводить до порушення принципу верховенства права (законності).
Контрольні питання
1. Дайте поняття кримінальної відповідальності та обставин, що її характеризують.
Що являють собою кримінально-правові відносини і з яких елементів вони складаються?
Назвіть філософські та правову підстави кримінальної відповідальності.
Що таке склад злочину і яке його співвідношення із поняттям злочину?
Які функції виконує склад злочину?
Які сторони (елементи) складають склад злочину, які ознаки їх характеризують та які з цих ознак можна віднести до обов’язкових і які — до факультативних?
Назвіть види складів злочину.
У чому полягає кваліфікація злочину і які етапи вона має?
Що є формулою кваліфікації?
<< Предыдушая Следующая >>
= Перейти к содержанию учебника =
Информация, релевантная "4.5. Склад злочину і кваліфікація злочину"
  1. 5. Поняття кваліфікації злочинів.
    Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, якого заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації. Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування
  2. 6. Процес кваліфікації злочинів та його основні етапи.
    Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму (и) кримінального закону, яка (і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і
  3. 8. Методика аналізу складу злочину.
    Кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Для визначення об'єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від злочинного посягання. Так, потерпілим від розпусних дій може бути тільки підліток, який не досяг 16-ти років, статева недоторканість якого і виступає об'єктом
  4. 14. Поняття вбивства і його види.
    У ч.1 ст.115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст.119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині (позбавлення її життя). Об'єктом вбивства є життя людини. Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини,
  5. 35. Некорисливі злочини проти власності (ст. 194-197).
    Ст.194. Умисне знищення чи пошкодження майна. Об'єкт злочину - право власності на майно, що знищено або пошкоджено. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть виступати - громадський порядок, екологічна безпека, життя та здоров'я людини. Предмет злочину - будь-яке майно, як рухоме так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид
  6. 28. Юридичний склад злочину (З.) і кваліфікація
    . Юридичний склад З. - це сукупність встановлених у КК юридичних ознак, що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне. Визнання того чи іншого суспільне небезпечного діяння злочином є виключним правом законодавця, тобто Верх. Ради Укр. Отже, для того, щоб будь-яке суспільне небезпечне діяння, що зустрічається в реальному житті, набуло статусу З. необхідно, щоб діяння даного виду
  7. 55. Поняття співучасті у злочині.
    Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть у злочині. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут кримінального права. Інститут співучасті включений до КК для того, щоб
  8. 63. Повторність злочинів.
    Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією ж самою статтею або частиною статті ОЧ КК (ч.1 ст.32). У ч.3 ст.32 законодавець визнає повторним вчинення двох або більше злочинів і у випадках, передбачених різними статтями, коли це прямо встановлено в ОЧ КК. Повторність злочинів припускає наявність таких ознак: а) особою (групою осіб) вчинено два або більше
  9. 64. Рецидив злочинів.
    Рецидивом називають вчинення нового умисного злочину особою, яка мала судимість за умисний злочин (ст.34). Оскільки рецидив - це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності: рецидив має місце там, де особою вчинено два або більше самостійних і тільки умисних злочинів; при рецидиві кожен з вчинених злочинів
  10. 62. Сукупність злочинів.
    Відповідно до ст.33 сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті ОЧ КК, за жоден з яких її не було засуджено. Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин може
Портал "ЗНАНИЕ" © 2014
sci@all-sci.net

Рейтинг@Mail.ru